Місто заклиначів дощу - Страница 67

Нарешті корабель підлетів до гори і став підніматися паралельно її схилу. Але аж коли він повис над плато, п’ятеро шукачів пригод змогли поглянути на те, що там було.

Сонце, що хилилося на захід, освітлювало рівнину так, що кожна деталь зображень виступала особливо рельєфно. Вони здавалися живими, і якоїсь миті Шарлотті здалося, що гігантські істоти внизу справді рухаються.

Вона побачила велетенських комах — уже знайомих їй потворних сатанинських виплодків, але у цих кожна кінцівка була завбільшки з портовий кран. Їх були десятки, але одна здавалася просто грандіозною — велетнем серед велетнів. Утроба цього гіганта була така роздута, що, здавалося, ось-ось лусне.

— Це королева «підземних», — сказав жрець з повагою, змішаною з гидливістю. — Вона мешкає в найглибших надрах землі і приводить на світ одне за одним покоління чудовиськ. Більш як сотня наших людей щороку стають жертвами «підземних». Вони немов чума, і поки існує бодай одна з цих тварюк, у нашому краю не буде ні миру, ні спокою.

Шарлотта хотіла відвести погляд від чудовиська, але цікавість узяла гору. Те, що вона побачила наступної миті, змусило її скрикнути.

— Швидше, подивіться он туди! — Вона показала на групу людських фігур недалеко від скупчення гігантських тварюк. — Це просто якийсь сон. Адже ви теж їх бачите?

Ледве поглянувши, п’ятеро мандрівників буквально заціпеніли, здивовані.

Жрець-птах задоволено закивав головою.

— Оце і є те, ради чого я привіз вас сюди. Ми називаємо ці фігури Охоронець, Злодій, Відьма і Королева. Бачите сонячні промені, якими оточено чоло Королеви? — Він ласкаво усміхнувся дівчині. — Вони точнісінько такі, як ваше волосся.

Шарлотта розгублено намотала на палець пасмо, що спало їй на чоло.

— Але який… який стосунок це зображення може мати до мене? Я нічого не розумію…

Очі Юпана спалахнули.

— Хіба це не очевидно? Адже ви — Королева.

— Я? — Шарлотта залилася рум’янцем. — Але ж це…

— Ви прибули з-за моря, щоб звільнити нас від влади «підземних». Ви і ваші супутники. Ви опинилися тут тільки тому, що це було напророчено за багато сторіч до вашого народження…

Шарлотта скоса поглянула на поверхню пустелі. Ще один малюнок! Він зображував битву тих самих чотирьох персонажів із хижими комахами. Це була страшна сцена, від якої кров холола в жилах.

— А як же я? — голос Гаррі Босуелла пролунав розчаровано. — Хіба пророцтво мене не згадує?

— Нічого подібного! — відповів Юпан. Узявши фотографа за руку, він змусив його підійти до протилежного борту і показав униз. — Бачите на схилі Око? Це ви — той, хто вказав шлях Королеві.

Шарлотта підвелася навшпиньки, щоб розгледіти зображення: дві повіки — нижня і верхня, між ними райдужна оболонка з широко розплющеною зіницею, і все це поміщено в прямокутник.

— Оце так! — пробурмотів Босуелл. — Маючи мінімальну уяву, цей символ цілком можна витлумачити як позначення фотоапарата. Причому фотоапарата двотисячолітньої давності…

Він труснув головою, немов відганяючи ману.

— Ви всі разом і кожен із вас окремо — частина стародавньої легенди, — пояснив Юпан. — Поема… Ви пам’ятаєте поему, складену нашим народом? — Він рвучко обернувся до Шарлотти. — Ви єдина, хто знав нашу мову і священну поему!

— Так, але це лише тому, що я випадково завчила кілька рядків, почувши їх від шкільної подруги, уродженки Перу…

— Повірте мені, — перебив жрець. — У цьому не було нічого випадкового. Все давним-давно визначено наперед і передбачено.

Запала гнітюча тиша. Шарлотта чула, як вітер посвистує в пристроях «Хуракана». Вона не знала, що відповісти жерцеві, не знала, чи треба взагалі щось говорити.

Першим порушив тишу Гумбольдт.

— Дорогою сюди нам зустрівся індіанець на ім’я Капак, — сказав він. — Він безкорисливо допоміг нам, коли ми зіткнулися з великими труднощами. Але ми досі не знаємо, чому він так учинив.

Юпан серйозно поглянув на вченого

— Можливо, він належав до нашого народу. Багато хто з нас живе у світі долин, але й на чужині не забуває переказів свого народу. Можливо, побачивши вас, ця людина відразу ж зрозуміла, що ви саме ті, про кого сказано в пророцтві. Вам потрібні інші докази?

Гумбольдт знизав плечима.

Юпан плеснув у долоні. Один з його слуг пішов і незабаром повернувся з Гумбольдтовим рюкзаком. Жрець відкрив його і дістав звідти кіготь, який учений відрізав у мертвої комахи. Піднявши цей трофей угору, щоб його могли бачити всі на палубі, він урочисто проголосив:

— Усе збіглося! Ви прибули з-за моря, щоб підтримати мій народ у боротьбі проти «підземних». Сонячна Королева виступить проти Королеви підземного світу і здолає її в поєдинку. Так записано і так має статися!

Шарлотта поглянула на дядька, немов благаючи про допомогу. Проте замість звичної залізної рішучості на обличчі Гумбольдта зараз читалася глибока розгубленість. Мабуть, у цю хвилину він розмірковував про те саме, що й вона. Як виплутатися з цієї халепи і переконати жерця в тому, що це тільки стародавня казка? Звичайно, збіги були разючими, але при цьому залишалися всього лише збігами. Якою буде реакція Юпана, якщо вони заявлять, що не мають наміру починати бойові дії проти величезних і страшенно небезпечних комах?

— Яке ж завдання стоїть зараз переді мною? — обережно запитала вона.

Жрець таємничо усміхнувся і потім низенько уклонився.

— Ваша величність, — сказав він. — Ви повинні скоритися своїй долі і готуватися до останнього бою.