Місто заклиначів дощу - Страница 77

Оскар понуро дивився на мокрий дерев’яний настил платформи. Всюди стояли калюжі, в яких відбивалися важкі рвані хмари. Монотонний шум дощу заповнював долину, поглинаючи решту звуків. Міські споруди, такі прекрасні при сонці, зараз виглядали як промоклі вівці, що тулилися до скель, сподіваючись кращої погоди.

Балон повітряного судна також був просочений вологою. Вода струмувала по його поверхні, збиралася в середній частині палуби і стікала через клюзи в бортових огорожах.

Небо, здавалося, і не думало вияснюватися. Шарлотта, Еліза і Босуелл стояли під навісом у кормовій частині корабля, неподалік від штурманського містка, дивлячись на дощові струмені. Всі були занурені в думки про те, що принесе їм сьогоднішній день.

Гумбольдт, проте, перебував у чудовому настрої, дарма, що всю минулу ніч не заснув і на хвильку. Чимала посудина, заповнена по самі вінця рідким хлором під тиском вісім атмосфер, стояла на носі корабля. Крім того, була виготовлена невелика партія метальних снарядів — майже таких самих, як той, що вони використали вчора в Кам’яній фортеці. Ці снаряди призначалися на крайній випадок — якщо доведеться заглибитися в підземні печери й розколини.

Гумбольдтів план полягав у тому, щоб за допомогою невеликого заряду вибухової речовини підірвати посудину у верхніх штольнях. Рідкий хлор зразу перетвориться на газоподібний, а що він важчий за повітря, то відразу почне проникати в глиб підземних лабіринтів, у яких гніздяться жахливі комахи. Частина з них кинеться рятуватися через бічні ходи — але в цьому й полягала мета вченого. За його словами, він абсолютно не бажав повністю знищувати цих, як він висловився, «надзвичайно цікавих істот», а лише вигнати їх з околиць міста. Безперечно, багато хто загине, але популяція в цілому виживе і створить гніздо десь у глухому віддаленому місці.

Нарешті, надивившись на сумні фізіономії навколо, Гумбольдт вигукнув:

— Нічого хнюпити носа, друзі! Дощ? Чудово! Нічого кращого просто бути не може.

— Це ж чому? — поцікавився Босуелл, піднімаючи комір своєї вельветової куртки і засовуючи змерзлі руки якнайглибше в кишені.

— Газоподібний хлор і вода легко взаємодіють, утворюючи так звану «хлорну воду». При цьому газ зв’язується і перетворюється на хлористий водень, набагато менш небезпечний. Тож коли під час нашої операції частина хлору з якоїсь причини вирветься назовні, то він не впаде на місто отруйною хмарою, а прореагує з дощовою водою і просто стече схилами ущелини вниз. Отже цей дощ — справжній подарунок небес.

— Гарний подарунок! — пробурчав Оскар, спідлоба поглядаючи на каламутні небеса.

— Дядько має рацію, — втрутилася Шарлотта. — Нічого журитися. Скоро ми покажемо цим тварюкам, хто господар у долині. І взагалі — коли вже хто і має розводити рюми, то це я. Кому, зрештою, випала честь загинути в бою з Королевою Нижнього світу? І якщо я твердо впевнена в нашій перемозі, то вам і поготів треба вірити.

— Хотів би я бути таким самим оптимістом, — сказав Оскар. — Але ти взагалі замислювалася над тим, що ми збираємося зробити? Хіба це не божевілля — уп’ятьох затівати війну з цілою армією комах-убивць? І це при тому, що війна з «підземними» триває вже понад тисячу років, а ворог як і раніше такий могутній, що тримає в страху цілу цивілізацію! Це не тільки самовпевнено, але й безглуздо, незважаючи на те, що Гумбольдт твердо вірить у свою «зброю відплати».

— Я звикла довіряти дядькові, — з докором сказала Шарлотта. — Він завжди знає, що робить, і зараз він покладається на нас. Візьми себе в руки і викинь із голови все зайве.

Вона відвернулася й пішла до Елізи, залишивши Оскара наодинці з його сумнівами.

— Краще б уже ми викрали «Хуракан», — буркнув він услід дівчині.

Проте не минуло й хвилини, як їхній корабель ожив. Залунали гортанні команди шкіпера, екіпаж заметушився по судну, спішно відв’язав причальний трос, а незабаром запрацювали мотори і з низьким гулом закрутилися повітряні гвинти.

Корабель, середніх розмірів транспортне судно, що мало ім’я «Пачакутек», неквапливо злетів у сіру імлу, що огорнула цього дня небо і землю. Одночасно стартували два інші летальні апарати, геть заповнені добірними воїнами Юпана — суворими і гордими войовниками, що присягнулися вбити королеву уку пача або померти. Їхнє мокре спорядження гуркотіло, обличчя були вкриті яскраво-червоною фарбою від підборіддя до лоба, що надавало воїнам демонічного вигляду, наконечники списів і клинки мечів виблискували, як поліроване срібло. Уся їхня зовнішність свідчила — ці люди готові битися до останку.

Оскар, проте, дуже сподівався, що до цього не дійде.

Корабель піднімався все вище, а місто під ним поступово затягували клоччя туману. Через дощ «Пачакутек» став важчий, утратив маневреність, і тому набір висоти давався йому повільніше, ніж зазвичай. Горизонтальна швидкість також знизилася, і здавалося, що минула ціла вічність, перш ніж судно досягло околиці міста й попрямувало до гірської розколини — тієї самої, з якої під час учорашнього зіткнення сунула основна маса комах.

Поблизу вона виглядала абсолютно непримітно — округла дірка у скелі близько трьох метрів у діаметрі. Поблизу не видно жодної з тварюк. Можливо, така погода була їм також не до душі. Нижня частина отвору була вкрита білястим нальотом, що нагадував пташиний послід. Широка смуга цієї речовини спускалася в прірву, де здіймалася у вигляді конічного горба. Мабуть, комахи тут справляли нужду, скидаючи відходи своєї життєдіяльності вниз. З отвору йшов невимовно огидний запах.