Місто заклиначів дощу - Страница 80

— Макс?! — Гаррі Босуелл витріщив очі, немов побачив привида. — Макс Пеппер?

— Привіт, Гаррі! — чоловік із вусиками зістрибнув на палубу «Пачакутека» і вклонився.

— Як ти сюди потрапив? — Босуелл мав страшенно приголомшений вигляд. — І хто ця войовниця в червоному?

— Даруйте мою невихованість, — глузливо сказала Волкріс, роблячи крок уперед. — Я не встигла відрекомендуватися.

— Немає потреби, — буркнув Гумбольдт. — Окрім Гаррі, всі тут тебе непогано знають. Гаррі, дозволь тобі відрекомендувати міс Волкріс Стоун, котра виконує тут доручення містера Альфонса Т. Вандербілта.

— Вандербілта? — Очі Гаррі звузилися, перетворившись на щілинки. — Ага, то, значить, оце ви і є та сама його таємна зброя, про яку ходить стільки чуток? Особа, котра виконує для нього особливо складні і делікатні завдання?

Жінка кивнула.

— Альфонс — один із найнадійніших моїх працедавців. Коли він згадав твоє ім’я, Карле Фрідріху, я, звичайно, відразу ж загорілася. Цифра гонорару, запропонованого мені, була просто астрономічною, але я взялася б до цієї роботи навіть задарма.

Гумбольдт завмер.

— Чому?

— Щоб побачитися з тобою, звісна річ. Ми ж домовлялися про зустріч, хіба ти забув? — Вона шпурнула в нього ціпком, який доти тримала в руці. — Лови. Я знайшла його в горах.

Гумбольдт недбало спіймав ціпок у повітрі.

— Це твій, еге ж? Гадаю, він тобі ще стане в нагоді.

Тільки тепер Оскар упізнав золотий набалдашник у вигляді левової голови. Вчений мимохіть поглянув на ціпок.

— Чого ти хочеш від мене?

— Хіба важко здогадатися? Я хочу, щоб ти попросив у мене вибачення. Крім того, я хочу, щоб ти і твої люди зникли звідси і якнайшвидше. Це відкриття належить мені і Максові Пепперу.

— Про це відразу забудь, — огризнувся Гумбольдт. — Ми тут, аби виконати особливу місію.

— Тоді ти маєш бути готовий померти за це.

— Я не битимуся зараз з тобою, Волкріс. Але коли ми впораємося з нашим завданням, я буду в твоєму цілковитому розпорядженні.

— Які зворушливі викрутаси, щоб ухилитися від бою! — сказала жінка, піднімаючи меча. — Ти вважаєш себе таким незамінним?

— Ні, звичайно ж… — Гумбольдт пригнічено поглянув на ціпок, потім потягнув до себе золоту рукоятку. З ціпка, як із піхов, показався тонкий і гострий клинок рапіри.

— Дядьку, ні! — Шарлотта, яка все ще стояла біля поручнів, із жахом переводила погляд з одного супротивника на іншого. На Пепперовому обличчі також відбився страх.

— Відмовтеся, професоре, прошу вас, — звернувся він до Гумбольдта. — Я бачив Волкріс у битві. У вас немає жодних шансів.

Жінка саркастично посміхнулася.

— Ти чув, Карле Фрідріху? Пристань на мою пропозицію і зникни, як туман. Я даю тобі можливість врятувати своє життя і життя твоїх людей.

Несподівано Шарлотта звернулася до Волкріс:

— Дайте нам спокій бодай на якийсь час! Ви просто не уявляєте, що тут відбувається. Ми намагаємося захистити людей від цих жахливих комах. Ви прийшли саме в розпалі операції, коли… — дівчина осіклася.

Волкріс посміхнулася.

— Твоя племінниця? Приваблива юна пані. Але тобі не варто було брати її з собою в поїздку, повну несподіванок… — Вона обернулася до Шарлотти: — Ви недооцінюєте свого дядечка, гадаючи, що у нього немає шансів. Він чудово знає, як можна смертельно поранити людину. Чи не так, Карле Фрідріху?

— Я не хочу завдати тобі шкоди, Вол. Мені дещо серйозно завадило, тому я і запізнився тоді на нашу зустріч.

— А як же клятва? Ти обіцяв, що ми разом вирушимо мандрувати по світу. І я була готова все життя залишатися поряд із тобою.

— Вол, я тоді не розумів, як це важливо для тебе.

— І це все, що ти можеш сказати на свій захист? Дещо тобі завадило? А я ж тебе кохала…

— Ні, ти помиляєшся. Ти була надто заклопотана собою, щоб кохати, і зараз усе точнісінько так само. Я забрав тебе з монастиря тому, що зрозумів: перебування там іде тобі на шкоду. І зробив це зі щирого співчуття.

— Співчуття? Ти гадаєш, я потребувала твого співчуття? То я скажу тобі, що ти зробив: ти перетворив нас на ворогів. На вовків, що б’ються через шматок здобичі. І тепер ми стоїмо тут, один проти одного, і жоден не хоче поступитися. Подібні проблеми мають тільки одне рішення. — Вона легко пограла мечем. — Ну ж бо, берися до зброї!

Проти власної волі Гумбольдт підняв рапіру. Було помітно, яких зусиль коштує йому протистояння з цією жінкою. Але Волкріс не залишила йому часу на роздуми, зробивши блискавичний випад. Ученому ледве вдалося відбити цей удар. Їхні клинки схрестилися.

З першої секунди стало очевидно, що це битва не на життя, а на смерть. Оскар, якому доводилося бувати на змаганнях фехтувальників, одразу відзначив одержимість і швидкість обох супротивників. Гумбольдтова рапіра безнадійно поступалася японському мечу і в вазі, і в бойових якостях. Дослідник, який чудово знав це, стискав лівою рукою ціпок міцного чорного дерева, використовуючи його для захисту. Він відбив витонченим прийомом ще один грізний випад супротивника і слідом завдав такого ж небезпечного удару у відповідь. Рапіра просвистіла за сантиметр від обличчя Волкріс.

Вона миттєво обернулася навколо власної осі, зі свистом розтинаючи повітря. Кінчик її клинка залишив криваву смугу на плечі Гумбольдта. Вчений відповів випадом, потім ударом по мечу найманки, який вона зуміла відбити, лише доклавши всіх своїх сил. Проте це не завадило вченому одночасно завдати їй хльосткого удару ціпком по гомілці.