Місто заклиначів дощу - Страница 69

Гумбольдт зневажливо випнув губу, але промовчав.

Оскар підвівся й підійшов до дівчини. Шарлотта сиділа, обхопивши долонями коліна і злегка розгойдуючись. Він усівся поруч і встромив очі в ніч.

— Мені дуже шкода, що так вийшло, — нарешті промовив Оскар.

— Ти тут ні до чого, — сердито відказала Шарлотта, але в голосі її бриніли сльози. — Мій дядечко… Попри всі свої достоїнства він іноді буває цілковитим віслюком.

— Не засмучуйся, — Оскар торкнувся плеча дівчини. — Він просто розгублений і нервує через те, що не може взяти ситуацію під контроль.

— Я не розумію його, — квапливо промовила Шарлотта. — Іноді він сама люб’язність і дружелюбність, а іноді — просто якийсь айсберг. Сам чорт не розбере, що у нього в голові…

— Зі мною те ж саме. — Оскар силувано посміхнувся. — Я, наприклад, дотепер не розумію, навіщо він взагалі взяв мене із собою в експедицію. Ти сама хіба віриш у цю байку, що йому нібито потрібен слуга?

Шарлотта на мить задумалася, потім заперечливо похитала головою.

— Не дуже.

— Ось бачиш! Те ж саме і тут. Я певен, що це пророцтво просто розриває його навпіл. Одна частина готова повірити, але боїться, друга запекло опирається. Те, що не вкладається в рамки його світогляду, відразу відмітається. Цього немає, тому що з точки зору науки воно не існує.

Шарлотта покосилася на нього.

— Для людини, яка не здобула освіти, ти занадто розумний. Ти це знаєш?

— Причому тут освіта? Звичайний здоровий глузд. — Він затнувся і повів далі: — Я тільки одного не розумію. Чому ти береш це пророцтво так близько до серця? Якась стара історія…

— Стара, але з поганим кінцем.

— Що ти маєш на увазі?

— Я кажу про поему мовою кечуа.

— Про що там ідеться?

Шарлотта підвела голову. У її очах блищали сльози.

— В останній строфі Сонячна Королева загине…

42

За годину з туману випірнули вежі й мости Ксі’мала. «Хуракан» описав широку дугу, плавно знизився й опустився на дерев’яну посадочну платформу.

За хребтами Анд сходило сонце, забарвлюючи небо і хмари в рожеві тони, але долина ще була занурена в глибоку тінь. Тут і там над будинками і хатинами здіймалися димки, у повітрі пахло свіжоспеченим хлібом.

Стомлений, з тисячами думок, що роїлися в голові, Оскар покинув корабель останнім. Волочучи ноги, він спускався трапом позаду всіх, а внизу на платформі їх уже очікував Юпан, оточений численним почтом.

Оскар був пригнічений не тільки тим, що почув від Шарлотти. Незважаючи на довге нічне обговорення, мандрівники так і не дійшли спільної думки, а плану дій не було взагалі. Ясно було тільки одне — у цієї проблеми немає простого рішення, і тільки Богу відомо, як вибратися цілими і неушкодженими з історії з пророцтвом.

Крім того, було б зовсім непогано поспати по-людськи, нехай навіть і на ложі з трави й очерету. Усе тіло вимагало відпочинку і спокою, і йому раз у раз доводилося стримувати позіхання.

Позаду раптом пролунав звук сигнального ріжка. Йому відгукнувся другий — цього разу з другого боку, потім ще один — уже здалеку. Нарешті загугнявив четвертий — десь нижче по схилу ущелини. Тепер сигнали доносилися звідусіль, і місто заворушилося, немов розтривожений мурашник.

Всюди грюкали вікна і двері, гриміли засуви, долинали вигуки здивування і жаху. Оскар чув плач дітей і крики переляканих матерів. Мости і площі враз запрудили люди — вони розгублено оглядалися, кидалися на всі боки у тривозі.

Оскар не розумів, що могло викликати таку метушню. Спочатку він вирішив, що це якось пов’язано з їхнім прибуттям, але незабаром зрозумів, що причина в іншому. На платформі, де стояв «Хуракан», також почалася біганина. Екіпаж поспішно замінював спорожнілі резервуари із стислим газом на повні, на борту встановлювали якісь бойові механізми, що одночасно нагадували і гармати, і катапульти. На інших платформах, де стояли повітряні судна, також кипіла робота.

— Що відбувається? — Гумбольдтові ледве вдалося прокласти шлях у натовпі й дістатися до жерця. Оскар проштовхувався за ним.

— Уку пача — «підземні»!» — відповів той. — Цього разу вони, схоже, наступають одночасно з усіх боків. Боюся, нам доведеться відступити під захист храму.

Позаду пролунав низький гул — «Хуракан» стрімко злетів увись.

— Швидше! — гукнув Юпан. — Не можна гаяти ні хвилини!

Віддавши кілька розпоряджень слугам, він заспішив до довгого моста, який вів до храму.

Оскар намагався триматися разом з усіма і не відставати, але раз у раз обертався, щоб поглянути, як величезний повітряний корабель маневрує над містом, розвертається і, нарешті, бере курс на південний схід. Услід за флагманом піднялися в небо й інші літальні апарати, повітря наповнилося суцільним дзижчанням гвинтів.

Зненацька до його вух донісся здалека ще один звук — немов хтось із силою провів нігтем по грифельній дошці. Він відбився від стін ущелини і полинув у хмарну глибину, але помилитися було важко — Оскар точно знав, кому належить цей огидний виск.

Він почав обнишпорювати поглядом навколишні скелі, і раптом завмер.

Праворуч, приблизно за кілометр від моста, до якого вони зараз прямували, на схилі, під яким виднілося ціле скупчення очеретяних споруд-вуликів, виникло якесь невиразне ворушіння. Здавалося, рухається сам схил.

Оскар напружив зір і, вражений, прошепотів: «Боже мій!»

Десятки чудовиськ, забарвлених у кольори каменя й піску, виповзали з розколини в скелі і ринули до міста.