Місто заклиначів дощу - Страница 70

К оглавлению

— Оскаре! — вигук Шарлотти вивів його із заціпеніння. — Де ти застряг? Юпан каже, що треба поспішати!

— Стривай, — сказав він. — Ти бачиш?

Шарлотта відмахнулася:

— Ніколи. Всі вже біля храму.

— Тільки хвилину!

Видовище було просто гіпнотичне. Воно так зачаровувало, що неможливо було відвести погляд.

Шарлотта обернулася — і, застигнувши від жаху, затулила обличчя долонями.

— Їх там сотні! — через силу промовила вона. — І які величезні!

— Схоже на вторгнення, — пробурмотів Оскар. — І вони неймовірно швидко наближаються.

Повітряні судна вже підлітали до отвору в скелі, з якого хмарою сунули все нові «підземні». У чудовиськ полетіли снаряди і запальні бомби — град вогняних куль, що завдавав ворогам серйозної шкоди. Було видно, як тут і там тіла кровожерних тварюк, що диміли й корчилися, зриваються з обриву в прірву, інші, палаючи, немов смолоскипи, несамовито металися, ранячи і калічачи родичів.

Боротьбу почали вже більшість повітряних суден, але були й такі, які не брали участі в сутичці. Вони попрямували до околиць і стали планомірно підпалювати легкі очеретяні споруди, створюючи свого роду вогняне кільце навколо центральної частини міста. Дим застелив небо, полум’я здіймалося на величезну висоту.

Скоро стало ясно, що такі дії — не жест відчаю, а заздалегідь розроблений план, покликаний, хай і дорогою ціною, зупинити атаку комах. Незабаром цілі райони міста були охоплені пожежами. Залишалося сподіватися, що їхні жителі вчасно зуміли сховатися в безпечних місцях.

Оскар в якомусь заціпенінні стежив за тим, як розгортається битва на прямовисній скелі, а тим часом платформа під його ногами здригнулася. Йому довелося зробити зусилля, щоб зберегти рівновагу, а Шарлотта не втрималася на ногах. Звідусіль почулися злякані крики, почалася паніка. Перелякані і розгублені люди заметушилися, шукаючи укриття, але повторний поштовх мало не зруйнував надійну дерев’яну конструкцію.

Оскар поспішно простягнув руку Шарлотті, допомагаючи звестися на ноги.

— Що це було? — вигукнула вона. — Де Гумбольдт?

— Уявлення не маю. Через цю паніку годі щось розібрати.

Підступи до моста були загачені натовпом, що прямував до храму.

— Ну ж бо, ходімо! — він потягнув дівчину за собою. — Треба будь-що вибратися звідси.

Раптом обоє відчули рух під платформою. Там неквапливо повзло щось таке величезне, що балки і дошки настилу ворушилися, як живі. Нестерпний сморід гнилого часнику і трояндової олії ударив Оскарові в ніс. У щілину між брусами просунулося тонке, тілесного кольору, щупальце і занишпорило навколо, обстежуючи територію. За цим почулися тріск і гуркіт — велетенський кіготь почав пробивати настил, розчищаючи шлях виплодкам підземель. Бруси й балки тріщали, як сухі тріски.

Оскару вдалося виштовхнути Шарлотту з небезпечної зони, але сам він при цьому оступився і впав долічерева. У цю мить частина настилу луснула, немов під нею стався вибух, і в отворі з’явилися передні кінцівки небаченого величезного монстра, що зі свистом розтинали повітря. Чудовисько вперлося шипастими лапами в залишки настилу і стало протискувати своє тіло крізь отвір, що утворився в ньому.

Проте це вдалося йому не цілком — заважали рвані краї отвору і брак опертя. Над настилом показалися тільки гігантські головогруди. Вищачи і шиплячи, монстр заходився звиватися і сіпатися на всі боки.

Оскар був буквально паралізований. У порівнянні з екземпляром, з яким вони зіткнулися в долині, ця комаха була чи не вчетверо більша й поводилася набагато агресивніше. Паща її була така велика, що, здавалося, чудовисько може одним рухом щелеп перекусити людину. Десятки очей скажено виблискували, і всі вони були спрямовані на підлітка. Одна з кінцівок уже підбиралася до нього.

Зібравшись на силі, Оскар ривком відкотився убік — і вчасно: настил у тому місці, де він тільки що лежав, затріщав і обвалився. Проте пекельна бестія вже готувалася до наступної атаки.

«Тікай! — блискавкою промайнуло у нього в голові. — Рятуйся!»

Та нічого не вийшло. Тіло не слухалося, голова гуділа, а серце було готове от-от розірватися від страху.

Але в ту мить, коли клешнеподібні передні кінцівки чудовиська вже тягнулися до нього, повернувся Юпан із цілим натовпом охоронців, озброєних списами і сокирами. Оточивши комаху, вони почали завдавати їй удару за ударом у незахищену панциром ділянку між головогрудями і тулубом. Тварюка, бризкаючи слиною та отрутою, кричала, силкуючись залізти під настил, але в результаті тільки остаточно застрягла в дірці.

Воїни стовпилися, кожен намагався завдати ненависному ворогові останнього удару, коли над їхніми головами прогримів владний голос Карла Фрідріха фон Гумбольдта:

— Зупиніться!

Воїни відступили, здивовано озираючись.

— Що ви збираєтеся зробити? — Юпан, важко дихаючи, сперся на свою патерицю. — Цей мешканець нижнього світу не заслуговує ні на що, крім смерті!

Гумбольдт похитав головою.

— Прошу вас — збережіть йому життя. Хай принесуть міцні мотузки і зв’яжуть комасі кінцівки. — Він простягнув руку, допомагаючи Оскару підвестися. — У мене є зовсім непогана ідея.

43

Над ущелиною повисла густа пелена диму. Повітря було просочене смородом обвуглених тіл «підземних».

Битва закінчилася.

Вороги були відкинуті на всіх напрямах. Одне за одним поверталися повітряні судна. І хоча місто місцями серйозно постраждало від пожеж, у ході битви загинули всього кілька людей. Жоден із кораблів не дістав пошкоджень.