Місто заклиначів дощу - Страница 71

І поки верховний жрець вислуховував доповіді командирів суден, його почт оточив полонене чудовисько. П’ятеро мандрівців, включаючи й Вілму, яка перелякано принишкла на руках у Оскара, спостерігали за монстром. Його кінцівки були зв’язані, а голова за допомогою тонких ласо відтягнута назад. Очі чудовиська, палаючі злістю, були спрямовані на людей, воно невпинно шипіло.

— Що ж тепер? — повернувся Оскар до Гумбольдта. — Не можуть же воїни вічно його стерегти!

Учений погукав до себе Елізу і щось шепнув їй на вухо. Та розв’язала один зі своїх шкіряних мішечків і витягла звідти дрібку білого порошку.

— Більше, — зажадав він. — Цього навряд чи вистачить.

Жінка висипала все, що було в мішечку, на долоню, і Гумбольдт задоволено кивнув.

— Дай мені половину! — Він дочекався, поки Еліза розділить порошок, а потім додав: — А тепер іди за мною.

Оскар напружено стежив за їхніми діями. До того ж порошок видався йому знайомим.

Гумбольдт підвів Елізу до передньої частини головогрудей чудовиська і показав на ряд розташованих із боків щілин, які відкривалися і закривалися щоразу, як комаха зітхала.

— Трахеї розташовані тут, — сказав він. — Стій на місці, а я зайду з протилежного боку.

Бестія, немов здогадавшись, що її чекає, раптом рвонулася і стала диба. Ласо натягнулися так, що, здавалося, ось-ось тріснуть, і воїнам довелося докласти чималих зусиль, щоб утихомирити чудовисько.

Гумбольдт кивнув Елізі, і вони одночасно здули з долонь хмарки порошку прямо в широко відкриті дихальні шляхи комахи. Вона знову засіпалася, задихаючись і хриплячи, але з кожною секундою її рухи ставали все млявішими і повільнішими. Незабаром істота остаточно затихла.

Гумбольдт знаком велів охоронцям відпустити ласо. Ті спочатку відмовилися, але коли він підійшов упритул до розкритої пащі чудовиська й почав обстежувати її, ослабили пута. Верховний жрець, який стежив за всім цим, з огидою копнув ногою могутній хітиновий щиток, що прикривав потворну голову монстра.

— Тепер він мертвий? — запитав Юпан.

Гумбольдт поглянув із подивом.

— Мертвий? Ні. Він усього лише глибоко спить. Прокинеться і знову очуняє десь за годину. Відтак досить довго відчуватиме страшенний головний біль.

— Тоді я не розумію…

— Я все поясню, але пізніше. Зараз у нас обмаль часу — діяти треба швидко. Мені потрібне просторе приміщення, з якого тварина не могла б вирватися в разі невдачі. Який-небудь павільйон або зала з міцними дверима, що замикаються зовні. І бажано неподалік, бо нам доведеться перемістити її туди.

Коротко обдумавши сказане, жрець промовив:

— Найнадійніша споруда в місті — Кам’яна фортеця. У ній є простора печера, вирубана прямо в скелі. Вхід до неї перегороджують залізні ворота, і ще одні ворота, міцніші, ведуть у саму фортецю. Навіть уку пача не зуміє ні увійти, ні вийти.

— Чудово, — захопився Гумбольдт. — А далеко вона звідси?

— Чотириста тупу.

— Отже, близько кілометра, — миттєво перерахував учений. — Але як нам доправити туди тварину?

— Повітрям. Я накажу капітанові «Хуракана» негайно попрямувати сюди. Вантажопідйомності корабля вистачить, щоб перенести повітрям цілий будинок.

— Чудова ідея. Тоді нам залишається одне: звільнити комаху з дірки в платформі. Непогано б залучити до цього кількох умілих теслярів, щоб вони обрубали й підпиляли уламки балок та брусів, що стирчать там. Але уку пача в жодному разі не повинен постраждати.

Жрець плеснув у долоні, і слуги зразу кинулися виконувати доручення.

За кілька хвилин з’явилися ремісники з теслярськими інструментами і відразу взялися звільняти жахливе тіло з пастки.

За чверть години, коли нерухому тушу комахи було майже визволено, прибув «Хуракан» і завис над головами людей, що зібралися на зруйнованій платформі. З борту судна спустили кілька тросів, обв’язали ними величезне тіло і закріпили надійними вузлами.

— А зараз — покваптеся! — сказав Гумбольдт. — Невідомо, скільки триватиме дія наркотичного засобу, оскільки його ніколи не випробовували на комахах. У будь-якому разі, цей мешканець підземного світу має опинитися у фортеці, більш того, у печері і під надійним замком, ще до пробудження.

Юпан кивнув і звернувся до капітана судна. Повітря враз наповнилося гулом, схожим на дзижчання потривоженого гнізда шершнів. На платформу сильно подув вітер від гвинтів, змітаючи на своєму шляху всі дрібні предмети. Оскару та його друзям довелося міцно вхопитися за огорожу платформи.

Мотузки заскрипіли, приймаючи вагу чудовиська — і лише в повітрі стало видно, яким величезним і могутнім воно було насправді.

«Хуракан» піднявся на висоту півсотні метрів і попрямував до Кам’яної фортеці.

Гумбольдт, пильно стежачи за ходом польоту, сказав:

— Сподіваюся, вони встигнуть добратися туди, перш ніж комаха прокинеться. Інакше на них чекають серйозні неприємності.

— Покладемося на волю богів, — пробурмотів жрець і, підвищивши голос, запитав: — Ну, а зараз ви, сподіваюся, поясните мені, що у вас на думці?

— Мені потрібно порадитися з хіміком, — зосереджено промовив Гумбольдт, пустивши Юпанове запитання повз вуха.

— З хіміком? — здивувався жрець.

— З людиною, яка керує тими, хто зайнятий добуванням «дихання вітру».

— Цим завідує наш головний алхімік.

— Можу я з ним поговорити?

— Прошу вас іти за мною!..

Підйомник виявився найбільшою спорудою, яку Оскар коли-небудь бачив. Величезна конструкція з дерев’яних ферм заввишки кілька сотень метрів, сполучала між собою всі уступи, на яких розташовувалося місто. У «колисці», сплетеній з товстих тросів, містилася гондола, до якої легко могли сісти двадцять осіб. Для того щоб гондола рухалася без особливих зусиль, на протилежному кінці троса була противага, що врівноважувала всю конструкцію.